З великим обуренням ми сприйняли рішення прокурора Інституту національної пам’яті про припинення слідства у справі проведеної у 1947 році польською комуністичною владою акції “Вісла”, в якому зазначено: “У ході розслідування не було виявлено підстав для висновку, що переселення було злочином проти людяності або комуністичним злочином”. Обґрунтування прокурором ІНП цієї тези суперечить елементарним історичним знанням про акцію “Вісла”, що містяться в численних наукових історичних дослідженнях, а також нормам правової держави. Вона суперечить ухвалі Сенату Республіки Польща від 1990 року, яка засуджує акцію “Вісла”, “в якій був застосований принцип колективної відповідальності, характерний для тоталітарних систем”. Так само засвідчив у 2002 році президент Польщі Александр Кваснєвський: “Вона [акція “Вісла”] стала просто символом усього зла, яке завдала тодішня комуністична влада українському населенню в Польщі”, та визнав, що її виправдання пролиттям польської крові “є не тільки помилковим, але й просто етично неприйнятним”. У свою чергу, президент Лех Качинський у 2007 році вважав акцію “Вісла” такою, що “суперечить фундаментальним правам людини”.
Акція “Вісла” є актом репресій, здійсненим без жодних правових підстав. Формально Республіка Польща у 1947 році була конституційною державою. Тому влада і підпорядковані їй державні органи були зобов’язані діяти в рамках закону. Однак рішення про депортацію українського населення було прийнято з його порушенням. Аргументація, що депортація українського населення була викликана необхідністю боротьби з українським підпіллям, не відповідає історичній правді. Адже не випадково комуністична влада в жодному іншому випадку боротьби з антикомуністичним підпіллям не використовувала масові виселення чи переселення цивільного населення як засіб боротьби.
Акція виселення, яку здійснювали підрозділи Війська Польського, частини Корпусу внутрішньої безпеки, що входили до складу оперативної групи “Вісла”, фактично мала характер депортації українського населення з метою його асиміляції. Офіцери Війська Польського незаконно виконували стосовно громадян Республіки Польща української національності функції органу державної адміністрації. Передача військовій владі функцій цивільних органів адміністративної влади формально могла настати в Польщі у 1947 році лише в період воєнного стану, з дотриманням суворо визначеної законом процедури. Тим часом з 17 грудня 1945 року в Польщі не діяв ні воєнний, ні надзвичайний стан, який би наділяв надзвичайними повноваженнями армію, органи державної безпеки та державну адміністрацію.
У польському кримінальному праві не існувало покарання колективною депортацією. Суди в Республіці Польща – як цивільні, так і військові, – не могли винести вирок про примусове виселення, вивезення в іншу віддалену місцевість та постійне проживання у визначеному місці під наглядом органів державної безпеки. Незважаючи на це, українське населення, яке залишилося в Польщі після масових депортацій з Польщі до СРСР у 1944–1946 роках, у 1947 році змусили покинути рідну місцевість, незаконно позбавили особистої свободи, що поєднувалося з психічними та фізичними тортурами. Під час операції “Вісла” було також привласнення рухомого і нерухомого майна, що належало вселеним родинам. Руйнування їхньої спадщини, особливо церков і цвинтарів, було для них черговою – після виселення – формою репресій і приниження.
На західних і північних теренах українські родини не мали можливості вибору місця проживання. Вони мусили замешкати там, куди були скеровані адміністрацією, зокрема в непридатних для проживання об’єктах. Водночас були непоодинокі випадки релокацій, якщо адміністрація вважала, що кількість українських родин у місці поселення є надто великою. Виселені українці перебували під постійним наглядом органів безпеки та цивільної міліції. Будь-яке їхнє пересування за межі повіту відтоді вимагало дозволу органів громадської безпеки. Обмеження особистої свободи репресованих у рамках акції “Вісла” ніколи не були скасовані державною владою. Після 1956 року влада просто перестала їх виконувати.
У ході кампанії виселення та примусового поселення українського населення на західних і північних теренах підрозділи Війська Польського, органи державної безпеки та державної адміністрації вчиняли численні злочини, відповідальність за які була передбачена чинним у 1947 році Кримінальним кодексом. Якщо покарання комуністичною владою без жодних правових підстав майже 150 тисяч громадян держави депортацією з їхньої Малої Батьківщини не було комуністичним злочином, то чим власне воно було?
На нашу думку, прокурор ІНП, обґрунтовуючи припинення слідства у справі акції “Вісла”, виправдав всупереч Закону про ІНП та чинному законодавству Республіки Польща комуністичний злочин.
Водночас звертаємо увагу на те, що визнання злочинної акції “Вісла” справедливою і законною створило би небезпечний правовий прецедент у польській державі. Це б дало у майбутньому державним органам можливість застосовувати подібні репресивні дії проти будь-якої групи громадян Республіки Польща, вважаючи їх “діями, що не містить ознак протиправного діяння”.
Варшава, 3 грудня 2023 року.
Члени Українського історичного товариства в Польщі:
проф. д-р Роман Дрозд, голова,
д-р Аліна Баціц
д-р Вітольд Бобрик
д-р Рафал Дидич
проф. д-р Богдан Гальчак
проф. д-р Ігор Галагіда
д-р Маріуш Гумецький
д-р Ольга Кіх-Маслей
д-р Тетяна Колодинська
д-р Марек Козубель
д-р Ростислав Крамар
д-р Ігор Ксенич
д-р Григорій Купріянович
Олександр Маслей
проф. д-р Марко Мельник
Юрій Рейт
Мирослав Скірка
д-р Ярослав Сирник
кир д-р Аркадій Трохановський
Петро Тима
д-р Роман Висоцький
д-р Ростислав Жерелик
