Чи в час війни, коли кожного дня вбивають мирних людей, руйнують будинки, цілі селай міста, необхідну для життя інфраструктуру, коли на нулі гинуть наші Герої, а їхні рідні вмиваються сльозами та потерпають від розпачу, можна i потрібно повертатися до Різдва? Це ж бо Свято про те, що народився Цар Миру, Всесильний Бог. Тоді до Нього йшли царі зі Сходу, поспішали пастирі, ангели співали на небі про «мир на землі людям його вподобання». Чи ми не народ Його вподобання? Чому Він не приніс нам миру? Чому його мир не поселивсяв серцях тих озвірілих сусідів, які з дикою запеклістю вбивають наших сестер та братів та ще й на додаток пообвішували себе іконами? Дуже багато запитань. А де відповіді? Однак у різдвяній розповіді є такожi про шаленого lpoдa, i про вбивства дітей на цій же землі, на яку прийшов Icyc, про долю втікачів та життя серед чужинців у Египті. Різдво не було початком казки, проте ще більш чітко показало, що боротьба добра i зла тривас постійно. I у цій боротьбі дуже важливо побачити силу Віри та наснагу Надії.
Наше небо вкрите незліченною кількістю зір. 3 відходом кожного нашого Героя-Захисника, кожноі невинної жертви ракетних обстрілів чи розстрілів, хтось підіймас очі в небо з надією, що десь там також засяяла нова зоря та вона або він поміж зорями споглядас на нас. А ще сьогодні дивимося на небо по-іншому з інших причин. Занадто часто замість зірок бачимо ракетий снаряди, що пролітають. Чи на нашому небі з’явиться ця Єдина Зоря, за якою мандрували мудреці зі Сходу до Вифлеєма? Чи з’явиться Зоря, за якою протягом тисячі років наші предки йшли з колядками до церков та домівок? А чи можна йти в темну ніч, не сподіваючись, що світло колись нас зустріне? А чи можна стояти на передовій без надіі, що виборемо мир для своїх домів, сімей, своєї землі? А чи можна стояти в тилу, допомагати 3CУ та всім захисникам без надії в іхню Перемогу? У перемогу добра над осатанілим народом нелюдів та путінів. Зоря Надіі вже нам сяє, i вона ніколи не згасала. Вона вже світить у серцях, сповнених Любов’ю до своїх рідних, своєї землі, до Батьківщини та всіх iї дочок та синів. Погляньте в небо сердець нашого народу й там побачите Ïï світло, i воно приведе нас до Вифлеєму — місця, де народжується Дитя-lсус.Царя миру просімо за тих, хто на нулі та в тилу, за тих, хто Різдво зустрічас без своїх рідних, бо вони впали в боях, потрапили в полон або поневіряються світом. За тих, хто не втомлюється i допомагає, чим може i як може. Алей за тих, хто «переплив» i відвернувся від постраждалих, нищених та безсилих, кому все «по цимбалах», щоб i їхні душі зовсім не осліпли, а серця не охололи. Не вірмо в те, що на небі не буде Вифлеємської зорі, що у наших Вифлеємах не народиться Icyc, що московські іроди та іхні кати сильніші від Всевишнього. Маючи більше військо, lpoд програв малому Дитятку. Це ж бо одна з багатьох істин, про які розповідає нам Різдво!Коли ділитимемо нашу різдвяну вечерю, пам’ятаймо, що можемо допомогти всім, хто не байдужий, хто в окопах та бліндажах, хто поранений та в лікарнях. Можемо пожертвувати для них частину того, що масмо. Пожертвуйте на допомогу Україні від Об’єднання! Зробіть різдвяний подарунок на «Свята без тата»! На нулі вам будуть вдячні, ще i як! Вам не забракне, а ïx ваша підтримка зігріє й додасть сили. Вони без нас не переможуть, чи скажу по-іншому: aбo переможемо всі разом, aбo програсмо кожен окремо.Сили духу, відваги та витривалості, жертовності та готовності допомагати слабшим i беззахисним, стійкості в боротьбі та любові в серці — на ці Різдвяні свята. А Новий рік хай принесе нам всім Перемогу та мир українській землі й українським серцям. I хай до своіх домівок повернуться втомлені Захисники, сядуть до столів i всім різдвяна кутя смакує якнайкраще, а різдвяна коляда розвеселить та потішить наші душі. Христос Народився!
Мирослав Cкірка
